Протягом трьох років ми блукали по колу, обираючи сферу діяльності та пробуючи все, що спадало на думку. Зрештою, ми зосередились на лінійці продуктів для літніх людей, але наш бізнес-проект прийняв несподіваний поворот.
Ще більш пригнічує, коли сімейні візити відбуваються не з бажання, а з необхідності. Як можна відмовити в таких ситуаціях? Близькі родичі повинні підтримувати один одного, але за яку ціну?
Ця стаття досліджує складні динаміки змішаних сімей на прикладі історії Наталії, яка бореться з прийняттям сина свого чоловіка Олександра, Дмитра, від його попереднього шлюбу. Незважаючи на те, що Наталія знала про Дмитра до шлюбу, вона виявилася непідготовленою до реальності мачухи.
Вчора ми сиділи на лавці в парку з нашим сусідом, Романом, який зі сльозами на очах ділився своїми бідами. Він висловив свою печаль і бажання добровільно переїхати до будинку для літніх людей, все через образливі слова його дочки. Роман, вдівець, сам виховував свою дочку Зоряну, і незважаючи на його зусилля, вона виросла досить зарозумілою та розпещеною.
З дитинства наша мати виховувала нас у дусі підтримки один одного. Коли я робила щось для себе, я відчувала провину. Олена одразу після школи вийшла заміж і завагітніла на другому курсі університету. Вона була змушена взяти академічну відпустку, оскільки не могла поєднувати навчання з материнством. Я не хочу її судити, адже вона робила свій вибір. Я уявляла своє майбутнє інакше.
Я подумала собі: “Це не велика справа! Тарас мав стільки подруг, і жодна з них не затрималася! Тож немає причин для хвилювання чи радості!” Але цього разу все склалося інакше.
Багато моїх друзів ділилися історіями про те, як їхні діти ставали надзвичайно розпещеними та некерованими після перебування з бабусями та дідусями. Це змусило мене замислитися, чому діти демонструють такі зміни.
Після того, як ми погодились дозволити моїй свекрусі, Людмилі, переїхати до нашої квартири, щоб допомогти їй у скрутний час, я швидко зрозуміла, що вона мала інші плани. Незважаючи на те, що це був наш простір, Людмила почала нав’язувати свої правила, забуваючи, чиє ім’я було в договорі оренди. Те, що починалося як жест доброї волі, швидко перетворилося на щоденну боротьбу за контроль.
“Подивіться на цього пса! У мене нарешті є собака!” – вигукнув Ярослав, бігаючи зі своїм новим улюбленцем по сусідству. “Ти жартуєш?” – відповіла йому з подивом Зоряна.
У нашій родині це корінь усіх конфліктів та суперечок. Вся проблема в тому, що моя дружина повністю ігнорує мою точку зору.
Квартиру купили ми з дружиною. Спочатку я позитивно ставився до чоловіка моєї доньки, але тепер моя думка кардинально змінилася.
Іноді мовчання у відповідь на конфлікт може бути потужною реакцією — або ж зовсім протилежним. Я прожила з Олегом майже 16 років. Наша чудова дочка Катерина дорослішає. Наша родина
