“Мамо, у мене немає на це часу”: Вона хотіла лише багатства своєї матері

Галина сиділа у своїй тихій вітальні, тікання годинника відлунювало в тиші. Вона поглянула на телефон, сподіваючись на дзвінок, якого знала, що ніколи не буде. Її дочка, Олена, завжди була амбітною, але Галина ніколи не уявляла, що ця амбіція створить між ними таку прірву.

Багато років тому, коли Олена була ще дитиною, Галина мріяла про дружну родину. Вона невтомно працювала, щоб забезпечити Олену всім необхідним для успіху. Як самотня мати, Галина вкладала всю свою душу у виховання дочки, сподіваючись прищепити їй цінності любові та вдячності.

Але з віком Олени її фокус змінився. Вона стала одержимою ідеєю успіху та багатства. Галина помічала ці зміни, але відкидала їх як тимчасову фазу. Вона вірила, що в глибині душі Олена все ще цінує їхній зв’язок.

Коли здоров’я Галини почало погіршуватися, вона звернулася до Олени за підтримкою. “Мамо, у мене немає на це часу,” казала Олена, її голос був позбавлений співчуття. Кожен дзвінок закінчувався тим, що Галина почувалася ще більш ізольованою та розбитою.

Переломним моментом стало рішення Галини розподілити свій спадок. Вона сподівалася, що поділ багатства з Оленою може відновити їхні стосунки. Але як тільки юридичні формальності були завершені і Олена отримала свою частку, вона повністю зникла з життя Галини.

Галина намагалася зв’язатися з нею, залишаючи повідомлення та надсилаючи листи, але вони залишалися без відповіді. Усвідомлення того, що її дочка цінувала її лише за гроші, було гірким розчаруванням. Галина часто згадувала минуле, чіпляючись за спогади про щасливіші часи.

З роками здоров’я Галини продовжувало погіршуватися. Вона часто замислювалася, чи повернеться Олена коли-небудь — не заради грошей, а заради тієї любові, яку вони колись ділили. Але кожен день закінчувався тією ж тишею, яка стала її постійним супутником.

Одного вечора, коли Галина сиділа біля вікна і дивилася на захід сонця, вона отримала несподіваний дзвінок. Її серце наповнилося надією, коли вона відповіла, але почула голос незнайомця. Це був адвокат, який повідомив їй про рішення Олени продати родинний будинок — остаточний розрив зв’язків.

Галина поклала слухавку, сльози текли по її обличчю. Вона зрозуміла, що дочка, яку вона колись знала, зникла, замінена кимось керованим лише жадібністю. Біль від втрати Олени був глибоким, але Галина знайшла втіху в тому, що зробила все можливе.

Зрештою Галина прийняла те, що деякі стосунки не можна відновити. Вона зосередилася на пошуку миру в собі, цінуючи спогади про часи, коли любов була достатньою.