“Чому я, розлучниця, тепер сама розбита: реальність далека від казки”

Я завжди вважала себе незалежною жінкою, яка цінує самотність. Мені подобалося проводити вечори з книгою або прогулянками по парку. Але одного дня я зустріла Олексія. Він був чарівним і елегантним чоловіком, який підкорив моє серце з першого погляду. Ми познайомилися на виставці сучасного мистецтва в Києві. Його глибокий голос і вміння захоплювати розмовою одразу привернули мою увагу.

Наші стосунки почалися з довгих телефонних розмов та частих зустрічей. Олексій не приховував, що одружений, але я переконала себе, що це не має значення. “Я не шукаю серйозних стосунків,” – казала я собі. Але з кожним днем я все більше прив’язувалася до нього.

“Ти знаєш, що я не можу залишити свою сім’ю,” – часто повторював Олексій. “Я знаю,” – відповідала я, намагаючись приховати біль у голосі. Я знала, що він ніколи не буде повністю моїм, але продовжувала жити ілюзією.

Одного разу ми зустрілися в маленькому кафе на Подолі. “Мені потрібно поговорити з тобою,” – сказав він, дивлячись мені в очі. Я відчула, як серце стискається від передчуття чогось поганого.

“Я більше не можу так продовжувати,” – сказав він тихо. “Моя дружина дізналася про нас, і я повинен зупинитися.”

Ці слова були як удар ножем у серце. Я знала, що цей момент настане, але не була готова до нього. “А як же ми?” – запитала я, намагаючись стримати сльози.

“Я завжди буду пам’ятати про тебе,” – відповів він, але його слова не приносили втіхи.

Після цього вечора я залишилася одна. Реальність виявилася далекою від казки, яку я собі уявляла. Я втратила не лише Олексія, але й частину себе. Я зрозуміла, що моє прагнення до любові завдало болю не лише мені, але й іншим.

Тепер я намагаюся знову знайти себе і навчитися жити без нього. Я знаю, що це буде нелегко, але вірю, що зможу подолати цей біль.