“Тепер син мого чоловіка від першого шлюбу хоче переїхати до нас: Після весілля ми продали наші будинки, щоб купити трикімнатну квартиру”

Коли ми з Олександром одружилися, ми вирішили почати нове життя з чистого аркуша. Ми продали наші старі квартири і купили простору трикімнатну квартиру в Києві. Це було наше спільне рішення, і ми були щасливі. Але я ніколи не думала, що наше нове життя так швидко зміниться.

Одного дня Олександр прийшов додому з новинами. Його син від першого шлюбу, Андрій, хоче переїхати до нас. Я була шокована. “Але ж ми тільки-но облаштувалися тут,” – сказала я. “Чому він не може залишитися з матір’ю?”

“Він хоче ближче познайомитися зі мною,” – відповів Олександр. “І я хочу дати йому цю можливість.”

Я розуміла, що це важливо для Олександра, але мені було важко прийняти цю ідею. Андрій здавався мені чужим. Я ніколи не мала своїх дітей і не знала, як поводитися з підлітками. Мій племінник, Іван, був для мене як рідний син, але це було інше. Я виховала його з дитинства після смерті мого брата.

“Я не знаю, як це буде,” – зізналася я Олександру. “Я не готова до цього.”

“Ми впораємося разом,” – запевнив він мене.

Але коли Андрій переїхав до нас, все стало ще складніше. Він був замкнутим і неохоче йшов на контакт. Я намагалася знайти спільну мову, але наші розмови були короткими і натягнутими.

“Привіт, Андрію. Як пройшов твій день?” – запитувала я.

“Нормально,” – відповідав він коротко і йшов до своєї кімнати.

Я відчувала себе зайвою у власному домі. Олександр проводив багато часу з Андрієм, намагаючись надолужити втрачені роки. Я залишалася на самоті зі своїми думками і сумнівами.

Одного вечора я почула, як Андрій розмовляє по телефону зі своєю матір’ю. “Мені тут не подобається,” – сказав він тихо. “Я хочу повернутися додому.”

Ці слова боляче вразили мене. Я зрозуміла, що не змогла стати для нього близькою людиною. І хоча я намагалася бути терплячою і розуміючою, наші стосунки так і не склалися.

Зрештою, Андрій повернувся до своєї матері. Олександр був засмучений, але розумів його вибір. Ми залишилися вдвох у нашій великій квартирі, яка тепер здавалася ще більш порожньою.

Ця ситуація навчила мене тому, що не завжди можна змусити себе полюбити когось лише тому, що це потрібно. Іноді чужі діти залишаються чужими.