“У четвер мої батьки захотіли поговорити зі мною та моїм братом про бабусин будинок: вони вирішили віддати його йому”

Я ніколи не уявляла, що опинюся в такій скрутній ситуації. У четвер мої батьки, Олена та Іван, запросили мене та мого брата Андрія до свого дому для серйозної розмови. Вони натякали на цю розмову вже кілька тижнів, і я знала, що це стосується бабусиного будинку. Будинок був темою сімейних обговорень з того часу, як бабуся померла минулого року. Це був прекрасний старий вікторіанський будинок у центрі нашого маленького містечка, наповнений спогадами та сентиментальною цінністю.

Коли я їхала до батьківського дому, не могла позбутися змішаних почуттів тривоги та очікування. Андрій і я завжди були близькі, але тема будинку створила між нами невисловлену напругу. Ми обидва знали, що рішення, яке зараз приймуть наші батьки, може назавжди змінити наші стосунки.

Коли я приїхала, Андрій вже був там, сидів у вітальні з нашими батьками. Атмосфера була напруженою, і я бачила тривогу на обличчі моєї матері. Мій батько, завжди більш стриманий, виглядав незвично серйозним.

“Дякуємо вам обом за те, що прийшли,” почав мій батько. “Нам потрібно поговорити про бабусин будинок.”

Я кивнула, намагаючись стримати свої емоції. Андрій мовчав, його очі були спрямовані на підлогу.

“Ми довго думали про це,” сказала моя мати, її голос трохи тремтів. “І ми прийняли рішення.”

Я затримала подих, чекаючи вердикту.

“Ми вирішили віддати будинок Андрію,” оголосив мій батько.

Ці слова вдарили мене як удар у живіт. Я відчула хвилю гніву та зради. Як вони могли так вчинити? Як вони могли віддати все Андрію, навіть не враховуючи мої почуття?

“Чому?” ледве змогла вимовити я, мій голос тремтів від емоцій.

Моя мати подивилася на мене зі сльозами в очах. “Ми вважаємо, що це найкраще рішення для сім’ї,” сказала вона тихо. “Андрій завжди був більш відповідальним, і у нього є сім’я, про яку він повинен піклуватися.”

Я не могла повірити своїм вухам. Так, Андрій був одружений і мав двох дітей, але це не означало, що він заслуговував на будинок більше за мене. Я завжди була поруч з бабусею, відвідувала її щотижня і допомагала їй у всьому, що було потрібно. Я відчувала, що всі мої зусилля та любов були повністю знехтувані.

“Це несправедливо,” сказала я, мій голос підвищився. “Я зробила так багато для цієї сім’ї, а тепер ви просто віддаєте все Андрію?”

Мій батько важко зітхнув. “Ми знаємо, що це важко для тебе, Ганно,” сказав він. “Але ми прийняли своє рішення.”

Я подивилася на Андрія, сподіваючись, що він скаже щось на мою підтримку, але він мовчав. Його мовчання відчувалося як ще одна зрада.

“Я не можу в це повірити,” сказала я, різко підвівшись. “Мені потрібне свіже повітря.”

Я вибігла з дому, сльози текли по моєму обличчю. Прекрасний вікторіанський будинок, який зберігав стільки спогадів, тепер став символом зради моєї сім’ї. Я не могла зрозуміти, як мої батьки могли прийняти таке рішення, навіть не враховуючи мої почуття.

Коли я їхала геть, я зрозуміла, що це рішення змінить все. Мої стосунки з батьками та Андрієм ніколи не будуть такими ж як раніше. Будинок, який колись об’єднував нас, тепер розривав нас на частини.

У наступні дні я намагалася змиритися з тим, що сталося. Але біль і зрада були занадто сильними. Рішення моїх батьків не тільки забрало будинок, але й зруйнувало довіру та любов, які колись тримали нашу сім’ю разом.