Боротьба Матері: “Як Я Намагалася Впоратися з Надмірною Свекрухою”
Коли народилася наша донька Олена, це було як здійснення мрії. Ми з чоловіком Андрієм довго намагалися завести дитину, і нарешті наше маленьке диво з’явилося на світ. Перші кілька тижнів були вихором безсонних ночей, зміни підгузків і нескінченних годувань. Незважаючи на втому, ми були безмежно щасливі.
Однак наша радість була недовгою. Мати Андрія, Галина, завжди була трохи надмірною, але її поведінка загострилася після народження Олени. Вона наполягала на щоденних візитах, часто без попередження, і її постійна критика почала мене виснажувати.
“Ти неправильно її тримаєш,” казала вона, вириваючи Олену з моїх рук. “Тобі потрібно годувати її частіше,” додавала вона, незважаючи на те, що я вже годувала на вимогу.
Андрій намагався бути посередником, але вплив Галини на нього був сильним. Він виріс у сім’ї, де слово матері було законом, і старі звички важко викорінити. Він часто ставав на її бік, залишаючи мене відчувати себе ізольованою і без підтримки.
Одного особливо важкого дня, після безсонної ночі з коліками у дитини, Галина знову прийшла без попередження. Вона подивилася на мене і похитала головою з осудом.
“Ти виглядаєш жахливо,” сказала вона прямо. “Не дивно, що Олена така неспокійна. Діти відчувають, коли їхні матері в стресі.”
Її слова боляче вразили мене. Я робила все можливе, але для неї цього було недостатньо. Я намагалася пояснити, наскільки я виснажена, сподіваючись на розуміння або підтримку.
“Можливо, якби ти була більш організованою, ти б не була такою втомленою,” запропонувала вона. “Коли Андрій був дитиною, я справлялася сама.”
Її постійні порівняння з її власним вихованням змушували мене відчувати себе невдахою. Я почала боятися її візитів, але вона була невблаганною. Вона приходила з сумками продуктів і захоплювала мою кухню, готуючи страви, які я не хотіла, і критикуючи мої власні спроби годувати сім’ю.
Одного вечора, після чергової сварки з Андрієм про втручання його матері, я розплакалася. “Я більше не можу це терпіти,” ридала я. “Мені потрібна твоя підтримка, а не її.”
Андрій виглядав розгубленим. “Вона просто намагається допомогти,” сказав він слабко.
“Допомогти? Вона робить все гірше!” кричала я. “Мені потрібен простір, щоб розібратися самій.”
Неохоче Андрій погодився поговорити зі своєю матір’ю. Наступного дня він посадив Галину і пояснив, що нам потрібен час наодинці як сім’ї. Вона не сприйняла це добре.
“Ти вибираєш її замість мене?” запитала вона невірячи. “Після всього, що я для тебе зробила?”
Андрій намагався запевнити її, що справа не в виборі сторін, але Галина була ображена і розлючена. Вона вибігла з дому, грюкнувши дверима.
Кілька днів все було спокійно. Я почала відчувати себе більш впевненою у своїй ролі матері без постійного контролю Галини. Але спокій тривав недовго.
Галина почала дзвонити Андрію кілька разів на день, викликаючи у нього почуття провини за те, як самотньо їй було і як сильно вона сумувала за Оленою. Андрій почав вагатися, і незабаром Галина повернулася в наше життя з новою силою.
Останньою краплею стало те, що одного дня я застала Галину за тим, як вона давала Олені суміш без мого дозволу. Я була категорично налаштована годувати грудьми виключно, і це відчувалося як остаточна зрада.
“Як ти могла?” запитала я її сердито.
“Ти не виробляєш достатньо молока,” відповіла вона. “Олені потрібно більше, ніж ти їй даєш.”
Я відчула, що втрачаю контроль над власним життям. Андрій намагався мене заспокоїти, але шкода вже була завдана. Наш шлюб почав страждати від постійних сварок і образ.
Зрештою я зрозуміла, що щось потрібно змінити. Заради свого психічного здоров’я та благополуччя Олени я прийняла важке рішення тимчасово переїхати до своїх батьків.
Це не був той щасливий кінець, на який я сподівалася при народженні Олени, але це був єдиний спосіб знайти спокій. Іноді, незважаючи на всі наші зусилля, сімейні стосунки можуть бути занадто токсичними для самостійного вирішення.