“Вчора моя свекруха прийшла без попередження. Я не впустила її.”
Ганна завжди твердо вірила в важливість меж, особливо коли йшлося про сім’ю. Виростаючи в домі, де поважали приватність, вона знала, що підтримання здорової дистанції від розширеної родини є важливим для її власного психічного благополуччя. Тому, коли вона вийшла заміж за Петра, вона чітко дала зрозуміти, що вони будуть жити окремо від батьків.
Петро повністю погодився. Він любив свою матір, Олену, але також розумів важливість створення власного простору. Вони знайшли затишну квартиру в тихому районі і оселилися в своєму новому житті з їхньою маленькою донькою Катериною.
Все йшло гладко до вчорашнього дня.
Ганна насолоджувалася рідкісним моментом спокою. Катерина спала, і вона щойно закінчила прибирати вітальню. Вона збиралася сісти з чашкою чаю, коли почула стукіт у двері. Вона нікого не чекала, тому заглянула у вічко і побачила Олену.
Її серце впало. Олена мала звичку приходити без попередження, незважаючи на численні прохання Ганни дзвонити спочатку. Ганна глибоко вдихнула і трохи відчинила двері.
“Привіт, Олено,” сказала вона, намагаючись зберегти спокійний голос. “Я не чекала тебе.”
Олена яскраво усміхнулася. “Я була неподалік і подумала зайти побачити свою онуку.”
Ганна вагалася. Вона знала, що Катерині потрібен її сон, і не хотіла порушувати їхній розпорядок. “Вибач, але зараз не найкращий час. Катерина спить.”
Усмішка Олени зникла. “Ой, Ганно, я ненадовго. Я просто хочу побачити її на кілька хвилин.”
Ганна відчула вузол у шлунку. Вона не хотіла бути грубою, але також не хотіла поступатися. “Мені дуже шкода, але важливо, щоб Катерина дотримувалася свого розпорядку.”
Вираз обличчя Олени став жорсткішим. “Я виховала Петра та його братів і сестер без усіх цих строгих розкладів.”
Ганна відчула, як її терпіння закінчується. “Я розумію це, але так ми робимо речі у нашому домі.”
Очі Олени звузилися. “Твій дім? Це також дім Петра, і я його мати.”
Ганна відчула хвилю гніву. Вона завжди намагалася бути шанобливою до Олени, але це було занадто. “Так, це також дім Петра, але ми разом домовилися про ці межі.”
Олена схрестила руки. “Я бачу, як воно є. Ти намагаєшся тримати мене подалі від моєї власної родини.”
Ганна похитала головою, відчуваючи сльози на очах. “Це не так. Я просто прошу тебе поважати наш простір і наші правила.”
Олена повернулася на підборах і пішла геть без жодного слова.
Ганна закрила двері і сперлася на них, відчуваючи змішання полегшення і провини. Вона знала, що зробила правильне для своєї родини, але це не полегшувало ситуацію.
Коли Петро прийшов додому пізніше того вечора, Ганна розповіла йому про те, що сталося. Він зітхнув і міцно обійняв її. “Мені шкода, що тобі довелося з цим зіткнутися,” сказав він м’яко.
Ганна кивнула, відчуваючи вагу подій дня на своїх плечах. Вона знала, що це не кінець проблеми з Оленою, але сподівалася, що з часом і терпінням вони зможуть знайти спосіб мирно співіснувати.
Але глибоко всередині Ганна не могла позбутися відчуття, що все вже ніколи не буде таким самим.