“Розірви всі зв’язки з колишнім і тримай його подалі від дітей,” вимагала її свекруха

Олена сиділа за кухонним столом, обхопивши руками чашку гарячої кави. Ранкове сонце пробивалося крізь штори, наповнюючи кімнату теплим світлом. Вона намагалася насолодитися моментом спокою перед початком хаотичного дня. Її дворічний син, Іванко, ще спав нагорі, і вона цінувала ці тихі моменти.

Її роздуми перервав звук телефону, що задзвонив на столі. Це було повідомлення від її свекрухи, Людмили. Серце Олени стиснулося, коли вона прочитала повідомлення: “Нам потрібно поговорити. Приходь сьогодні вдень.”

Олена знала, що коли Людмила каже “нам потрібно поговорити”, це ніколи не обіцяє нічого доброго. Вона зітхнула і зробила ковток кави, намагаючись підготуватися до того, що на неї чекає.

Пізніше того дня Олена опинилася в вітальні Людмили, відчуваючи себе школяркою, яку ось-ось насварить директор. Людмила сиділа навпроти неї з суворим виразом обличчя.

“Олено,” почала Людмила, “я багато думала про твою ситуацію з колишнім чоловіком, Андрієм.”

Серце Олени забилося швидше. Вона була розлучена з Андрієм вже більше року, але їм вдалося зберегти цивілізовані стосунки заради їхнього сина. Вони ділили опіку над Іванком, і Олена вважала важливим, щоб у Іванка були обидва батьки в житті.

“Я не думаю, що для Іванка корисно бути поруч з Андрієм,” продовжила Людмила. “Тобі потрібно розірвати всі зв’язки з ним і тримати його подалі від Іванка.”

Щелепа Олени відвисла. “Що? Чому? Ми ж маємо спільну дитину! Іванко потребує свого батька в житті.”

Вираз обличчя Людмили став ще суворішим. “Андрій не є хорошим впливом на Іванка. Він безвідповідальний і ненадійний. Тобі потрібно думати про те, що краще для твого сина.”

Олена відчула хвилю гніву. “Можливо, у Андрія є свої недоліки, але він все ще батько Іванка. Я не можу просто викреслити його з нашого життя.”

Людмила нахилилася вперед, її очі палали. “Тобі потрібно робити те, що краще для Іванка, навіть якщо це означає приймати важкі рішення. Якщо ти не розірвеш зв’язки з Андрієм, я візьму справу в свої руки.”

Серце Олени калатало в грудях. Вона знала, що Людмила має великий вплив у їхньому маленькому містечку і не сумнівалася, що вона може ускладнити їй життя, якщо захоче.

“Я не можу повірити, що ти просиш мене про це,” сказала Олена тремтячим голосом. “Іванко любить свого батька, і я не заберу це у нього.”

Вираз обличчя Людмили трохи пом’якшав. “Я знаю, що це важко, Олено, але тобі потрібно думати про довгострокові наслідки. Андрій не є стабільною присутністю в житті Іванка. Краще зробити чистий розрив зараз, поки все не стало гірше.”

Олена залишила будинок Людмили з почуттям розгубленості та конфлікту. Вона знала, що Людмила має рацію – Андрій боровся з залежністю і кілька разів був у реабілітації. Але він також намагався змінити своє життя на краще, і Олена вірила в те, щоб дати йому шанс.

Протягом наступних кількох тижнів Олена боролася з рішенням. Вона спостерігала, як Андрій намагався бути більш присутнім у житті Іванка, відвідуючи його футбольні матчі та проводячи якісний час з ним. Але вона також бачила моменти, коли він підводив – пропускав важливі події та порушував обіцянки.

Одного вечора Олена отримала дзвінок від сестри Андрія. Андрій знову зірвався і повернувся до реабілітації. Олена відчула хвилю смутку. Вона знала, що не може продовжувати піддавати Іванка цьому циклу надії та розчарування.

З важким серцем Олена прийняла важке рішення обмежити контакт Андрія з Іванком. Вона пояснила Іванкові, що його батькові потрібно трохи часу, щоб стати кращим, і що вони побачаться знову, коли він буде готовий.

Іванко не розумів, чому його батько більше не був поруч так часто, і Олена боролася з тим, щоб знайти правильні слова для його втіхи. Вона відчувала себе невдахою як мати, нездатною захистити свого сина від болю втрати батька.

Минали місяці, і Олена намагалася створити стабільне та любляче середовище для Іванка. Але відсутність батька залишила порожнечу, яку жодна кількість любові та уваги не могла заповнити.

Одного дня Олена отримала листа від Андрія. Він вибачався за свої помилки і обіцяв стати кращим. Він благав про ще один шанс бути частиною життя Іванка.

Олена читала листа зі сльозами на очах. Вона хотіла вірити в щирість Андрія, але не могла ігнорувати шкоду, яка вже була завдана.

Зрештою Олена вирішила поставити добробут Іванка вище власних бажань. Вона знала, що це правильне рішення, але це не робило його легшим.

Коли вона вкладала Іванка спати тієї ночі, вона прошепотіла тиху молитву за силу та стійкість. Вона сподівалася, що одного дня Іванко зрозуміє, чому вона прийняла такі рішення.

Але наразі все, що вона могла зробити – це тримати його близько і обіцяти завжди бути поруч з ним, незважаючи ні на що.