“Слова моєї доньки болять: Вона каже, що ми не повинні подорожувати, поки вони борються з боргами”

Коли ми з чоловіком вийшли на пенсію, це було наче нове дихання. Ми мріяли про подорожі, про те, як будемо відкривати для себе нові місця, насолоджуватися життям без турбот. Ми працювали все життя, відкладали гроші, щоб нарешті дозволити собі трохи розкоші. Але одного дня наша донька Олена прийшла до нас із серйозним виразом обличчя.

“Мамо, тату, нам треба поговорити,” – сказала вона, сідаючи за стіл на кухні. Я відчула, як щось недобре нависло в повітрі.

“Що сталося, Олено?” – запитав мій чоловік, намагаючись зберегти спокій.

“Я не знаю, як це сказати… але я думаю, що ви не повинні так багато подорожувати, поки ми з Ігорем боремося з боргами,” – її слова були наче ніж у серце.

“Олено, ми ж працювали все життя, щоб мати можливість насолоджуватися пенсією,” – відповіла я, намагаючись зрозуміти її точку зору.

“Я знаю, мамо, але нам зараз дуже важко. Ігор втратив роботу, і ми ледве зводимо кінці з кінцями. А ви їздите по світу, наче у вас немає жодних турбот,” – її голос тремтів від емоцій.

Ми з чоловіком переглянулися. Це було важко чути. Ми завжди намагалися допомагати дітям, але тепер відчували себе винними за те, що дозволили собі трохи щастя.

“Ми не знали, що у вас все так погано,” – сказав мій чоловік. “Ми можемо допомогти вам фінансово.”

“Це не тільки про гроші,” – відповіла Олена. “Це про те, як ви живете своїм життям, коли ми боремося.”

Після цієї розмови я не могла знайти собі місця. Наші плани на подорожі більше не здавалися такими привабливими. Я відчувала провину за те, що ми не помічали проблем нашої доньки раніше.

Ми вирішили відкласти наші подорожі і допомогти Олені та Ігорю вийти з боргів. Але це рішення залишило гіркий присмак. Наші золоті роки вже не здавалися такими золотими. Ми втратили частину радості від життя, і я не знала, чи зможемо ми коли-небудь повернути її.