“У четвер батьки вирішили поговорити про бабусин дім: Вони вирішили залишити все братові”

Я завжди вважав, що сім’я — це найважливіше в житті. Ми з братом були близькими, хоча й мали свої розбіжності. Коли бабуся померла, ми знали, що її дім стане предметом обговорення. Батьки обіцяли, що ми вирішимо це разом, і я сподівався на справедливий поділ.

У четвер ввечері ми зібралися в батьківському домі. Я відчував легке хвилювання, але був упевнений, що все пройде добре. Батьки запросили нас до вітальні, де вже стояв чайник з гарячим чаєм і тарілка з печивом.

“Ми довго думали про це,” почала мама, дивлячись на нас з батьком. “І вирішили, що дім бабусі залишиться твоєму братові.”

Я відчув, як серце стислося. “Чому?” — запитав я, намагаючись приховати розчарування.

“Ти ж знаєш, що він зараз у складній ситуації,” пояснив батько. “Йому потрібна підтримка.”

“І я теж у складній ситуації,” відповів я, відчуваючи, як гнів починає закипати всередині. “Чому мої потреби не враховуються?”

“Ми не хочемо сварок у сім’ї,” сказала мама тихо. “Це наше рішення.”

Я подивився на брата. Він сидів мовчки, не піднімаючи очей. Можливо, йому було соромно, але це не змінювало ситуацію.

“Ти міг би хоча б щось сказати,” звернувся я до нього українською. “Це ж несправедливо.”

“Я не просив цього,” відповів він нарешті. “Але якщо батьки так вирішили…”

Я встав і вийшов з кімнати. На душі було важко. Я відчував себе зрадженим і самотнім. Дім бабусі був для мене символом дитинства, місцем, де ми проводили найкращі моменти разом. І тепер він належав лише братові.

Повертаючись додому, я думав про те, як змінилися наші стосунки. Чи зможемо ми колись повернутися до того, що було раніше? Чи зможу я пробачити їм це рішення?

Цей четвер став для мене днем втрати не лише матеріальної, але й емоційної. Я зрозумів, що іноді сім’я може бути джерелом болю так само, як і радості.