“Олена Вирішила, Що Її Старший Онук Отримає Квартиру”: Але Молодший Онук Почувається Обділеним. Донька Розлючена на Матір
Я сиджу на кухні, дивлячись у вікно, і відчуваю, як важкість рішень тисне на мої плечі. Моя квартира завжди була місцем, де збиралася вся родина. Але тепер я вирішила, що настав час передати її старшому онуку, коли він закінчить університет. Я хочу допомогти йому стати на ноги в дорослому житті.
“Мамо, ти серйозно?” – запитала мене моя донька Наталя, коли я розповіла їй про своє рішення. Її голос був напружений, і я відчула, як між нами з’явилася невидима стіна.
“Так, Наталю,” – відповіла я, намагаючись зберегти спокій. “Я хочу, щоб Андрій мав можливість почати своє життя з чогось стабільного.”
“А як же Ігор?” – її голос підвищився. “Він теж твій онук!”
“Я знаю,” – зітхнула я. “Але Андрій старший, і йому зараз потрібна ця підтримка.”
Наталя мовчала кілька секунд, а потім сказала: “Ти розумієш, що це несправедливо? Ігор почувається обділеним.”
Я знала, що вона має рацію. Ігор завжди був ближчим до мене, і я відчувала себе винною за те, що не можу дати йому те саме. Але я також знала, що не можу допомогти всім одночасно.
“Я поговорю з Ігорем,” – пообіцяла я. “Спробую пояснити йому.”
Наступного дня я запросила Ігоря на чай. Він прийшов з сумним виразом обличчя.
“Бабусю, чому Андрій?” – запитав він прямо.
“Ігоре,” – почала я обережно. “Це не тому, що я тебе менше люблю. Просто Андрію зараз потрібна ця допомога більше.”
“Я розумію,” – сказав він тихо, але я бачила, що його очі наповнені сльозами.
Моє серце розривалося від болю. Я знала, що моє рішення залишить шрам у нашій родині. Наталя перестала приходити до мене так часто, як раніше. Ігор став більш замкнутим.
Час минав, але рани не загоювалися. Я відчувала себе винною за те, що не змогла знайти спосіб зробити всіх щасливими. Моя квартира стала символом розбрату в нашій родині.
Іноді я думаю про те, чи правильно я вчинила. Але життя не завжди дає нам легкі відповіді. Я лише сподіваюся, що колись мої онуки зрозуміють мої наміри і пробачать мене.