Коли мій син вирішив одружитися з бідною Оксаною, я була проти. Я не знала, що доля приготувала для нас
Життя завжди було до нас прихильним. Ми жили в гарному будинку в тихому районі, і гроші ніколи не були проблемою. Мій покійний чоловік, Богдан, був відомим хірургом, і наш син Андрій пішов його шляхом, ставши лікарем. Я мала великі надії на майбутнє Андрія, особливо щодо вибору супутниці життя. Я хотіла, щоб він одружився з дівчиною з заможної родини, яка могла б відповідати нашому соціальному статусу і принести стабільність у його життя.
Андрій завжди був слухняним сином, відмінно навчався і робив нас гордими. Але коли він познайомив нас з Оксаною, моє серце занепокоїлося. Оксана була мила і добра, але походила з бідної родини. Її батьки ледве зводили кінці з кінцями, і вона працювала на кількох роботах, щоб забезпечити себе під час навчання в університеті. Я не могла позбутися відчуття, що вона не підходить Андрію.
“Мамо, я її кохаю,” сказав Андрій одного вечора, коли ми сиділи у вітальні. “Оксана — це все, що я коли-небудь хотів у партнерці. Вона працьовита, співчутлива і розуміє мене.”
“Але Андрію,” відповіла я, намагаючись зберегти спокійний голос, “ти заслуговуєш на когось, хто може запропонувати тобі більше стабільності. Когось із подібним до нашого походження.”
Обличчя Андрія стало серйозним. “Мамо, справа не в грошах чи соціальному статусі. Справа в любові та розумінні.”
Незважаючи на мої сумніви, Андрій одружився з Оксаною. Вони переїхали в скромну квартиру в центрі міста, далеко від розкішного способу життя, до якого він звик. Я намагалася підтримувати їх, але глибоко в душі не могла позбутися відчуття, що цей шлюб був помилкою.
З часом Андрій та Оксана зіткнулися з численними викликами. Вимоглива робота Андрія в лікарні тримала його далеко від дому на довгі години, а Оксана боролася за стабільну роботу. Їх фінансова ситуація ставала все більш напруженою, і стрес почав позначатися на їхніх стосунках.
Одного вечора Андрій повернувся додому виснаженим після довгої зміни в лікарні. Він знайшов Оксану сидячою на дивані з червоними від сліз очима.
“Що сталося?” запитав він, сідаючи поруч із нею.
“Я сьогодні втратила роботу,” сказала Оксана тремтячим голосом. “Я не знаю, як ми будемо зводити кінці з кінцями.”
Андрій зітхнув, провівши рукою по волоссю. “Ми розберемося, Оксано. Ми завжди так робимо.”
Але ситуація лише погіршувалася. Рахунки накопичувалися, і постійний стрес призводив до частих сварок між ними. Здоров’я Андрія почало погіршуватися через спроби поєднати вимогливу роботу та зростаючий тиск вдома.
Одного вечора я отримала панічний дзвінок від Андрія. “Мамо, Оксана в лікарні,” сказав він тремтячим голосом. “Вона знепритомніла вдома.”
Я поспішила до лікарні з серцем, що калатало від страху. Коли я приїхала, то знайшла Андрія у приймальні з блідим і виснаженим обличчям.
“Вона буде в порядку,” сказав він, намагаючись заспокоїти мене. Але я бачила страх у його очах.
Оксана пережила сильний напад тривоги через постійний стрес і фінансовий тиск. Лікарі порадили їй уникати подальшого стресу, але це було легше сказати, ніж зробити.
Незважаючи на всі їхні зусилля, ситуація Андрія та Оксани продовжувала погіршуватися. Фінансовий тиск став занадто великим для них обох, і їхні колись люблячі стосунки розпалися під цим тиском.
Одного вечора Андрій прийшов до мене сам. Він виглядав переможеним, його плечі були опущені.
“Мамо,” тихо сказав він, “ми з Оксаною вирішили розлучитися. Ми не можемо так далі.”
Моє серце розбилося за мого сина. Я завжди хотіла для нього найкращого, але ніколи не уявляла собі такого кінця.
Коли Андрій пішов того вечора, я не могла не задуматися про те, чи було б усе інакше, якби він одружився з кимось із більш стабільним походженням. Але було вже пізно для жалю. Доля роздала свої карти, і нам залишалося лише прийняти це.