Я ніколи не відчував себе старим. Насправді, я ніколи не відчував себе дорослим, навіть коли нещодавно відзначив своє 60-річчя. І що з того? У мене досі залишилися більшість інтересів з університетських часів і старі друзі. Наша компанія не розпалася під тиском сімейних обов’язків, як це сталося з багатьма іншими. Я ніколи не був одружений, хоча, чесно кажучи, жінки завжди звертали на мене увагу.
Скільки себе пам’ятала, Олена завжди захоплювалася різноманіттям квітів. Вона зупинялася біля кожного саду, милуючись унікальними бутонами та видами. Навіть у бабусиному домі вона знаходила спокій серед яскравих пелюсток.
Ми одружилися, коли нам обом було двадцять три роки. На той час я вже була вагітна. Ми щойно закінчили навчання на педагогічному факультеті. Наші родини не були заможними, тому ми мусили наполегливо працювати, щоб зводити кінці з кінцями. Я пропустила декретну відпустку і обрала годування сумішшю. Чи то через стрес, чи з інших причин, але з того часу все почало йти шкереберть.
Я відчуваю себе ображеною і недооціненою. Коли моя невістка потребувала мене, вона завжди була привітною і доброзичливою. Вона часто дзвонила, запитуючи: “Мамо, ти можеш нам допомогти?” Але тепер, коли вони мене не так потребують, я чую лише: “Чому ти завжди втручаєшся в наше життя?” Мій син одружився десять років тому, і вони переїхали в будинок, який ми з чоловіком подарували їм.
“Виховувати трьох хлопців, будуючи дім, було нелегко. Але ми з чоловіком втішали себе думкою, що нарешті зможемо відпочити на пенсії. Щоб досягти цієї мрії, ми старанно заощаджували і важко працювали. Ми вважаємо, що маємо повне право пишатися своїми досягненнями. Наші сини вже дорослі, мають власні родини, і ми побудували затишний дім,” пише Олена. Однак мир, якого вони так прагнули, тепер під загрозою.
Хочу почати з самого початку. Я виховувала свою доньку сама. Багато років тому мій чоловік залишив нас з проблемами та боргами. Потрібно було неймовірно багато зусиль, щоб впоратися з усім і виховати доньку. Її батько, звісно, платив аліменти, але грошей ніколи не вистачало навіть на найнеобхідніше. Зараз моїй доньці 16 років, і раптом її батько знову з’явився. Він знайшов
Я неймовірно пишаюся своєю дочкою і вважаю її надзвичайною людиною. Особливо пишаюся, бо виховувала її сама після того, як її батько покинув нас, коли вона була ще немовлям. Це був важкий час, і не було до кого звернутися за допомогою. Єдиною втіхою був маленький будинок, який я успадкувала від своєї покійної матері.
Є таке прислів’я: “З очей геть — з серця геть”. Я часто нагадую собі про це після розмов з мамою. Здається, вона забула, що у неї є дочка, а не лише син. Принаймні, так вона себе поводить. Після закінчення школи я переїхала з нашого маленького містечка. Я не бачила там для себе майбутнього, тому зібрала речі і поїхала.
Родичі мого чоловіка живуть у сусідньому місті. Ми вирішили їх відвідати. Звісно, ми зателефонували їм заздалегідь, щоб повідомити про наш візит. Родичі мого чоловіка здавалися дуже задоволеними.
І ні, повірте, це не чергова історія про злу невістку. З іншого боку, час покаже, адже ми ще не мали можливості добре її пізнати.
Я не бачив потреби вносити гроші, оскільки міг дозволити собі купити дорогий подарунок самостійно. Моя сестра 30-річна і одружена вже три роки. Ось чому я шкодую, що погодився на її прохання.
Олексій виріс у добре освіченій родині. Його батько був професором університету, а мати працювала хірургом. Батьки обожнювали свого єдиного сина і присвячували весь вільний час його вихованню. Олексій відвідував різноманітні позашкільні заняття і радував батьків відмінними оцінками в школі. Єдиним недоліком в їхніх очах була його дружба зі мною, Оленою, дівчиною з менш привілейованого середовища.
