Виростаючи в маленькому містечку на заході України, мої стосунки з батьком завжди були сумішшю захоплення та відстані. Він був людиною небагатослівною, а я дитиною, яка прагнула розмов. З віком я шукав незалежності, переїхавши до галасливого міста, яке здавалося світом, далеким від мого тихого рідного містечка. Наші стосунки були ввічливими, але позбавленими глибини. Коли стало зрозуміло, що він більше не може жити сам, рішення перевезти його до будинку для літніх людей було неминучим, але залишило біль, який словами не загоїти.